Самоосвіта. Робота з сім'ями, які опинилися в СЖО (газета "Соціальний педагог)

Мотивація сімей до змін

Марина СОЛЯНИК. фахівець із соціальної роботи «КОВ „БФ „СОС Дитяче Містечко""», викладач - кафедри соціальної педагогіки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова

Питання мотивації є одним із актуальних у соціально-педагогічній роботі із залучення клієнта до взаємодії та до зміни життєвих обставин. Змін у ставленні клієнта до життєвих обставин, у поведінці неможливо досягти без особистішої мотивакІп*, вну­трішнього переконання людини про їх необхідність у власному житті.

Мотиви і механізми формування мотивацій переважають у психології як науці та практич­ний діяльності. Проте соціальна практика, що базується на зацікавленості і активності клі­єнта, має використовувати мотиваційні меха­нізми.

Мотивація — це спонукання до дії, процес, що керує поведінкою людини, визначає її спря­мованість, організованість, активність і стійкість, здатність людини задовольняти свої потреби.

Отже, мотив — це те, досягнення чого є сенсом життя.

Види мотивів:

• внутрішні — виникають всередині самої лю­дини, бажання;

•   зовнішні — обумовлені зовнішніми складови­ми, необхідність, потреба, проплата чого-небудь тощо;     -

• позитивні — заснована позитивних підкріп­леннях;

• негативні — це чинники, що підштовхують людину до помилок;

• стійкі мотиви — засновані на потребах лю­дини і не потребують додаткового підкріплення;

•   нестійкі мотиви— потребують постійного зовнішнього підкріплення.

Розрізняють внутрішню та зовнішню мотивацію. Внутрішня мотивація найбільш ефективна у досягненні змін. Зовнішня мотиввц/я може перерости у внутрішню, якщо витримуються певні принципи і використовуються стимулювальні методики.

Зовнішня мотивація передбачає сторонній (зовнішній) вплив на клієнта/сім'ю з метою зміни його життєвих установок та поведінки. Така фор­ма мотиваційних впливів зазвичай застосовується у практиці соціальної роботи і спрямована на формування внутрішнього переконання клієнта в необхідності змін.

Проте в такій діяльності потрібно враховувати думку психологів, які вважають, що за умов безпо­середнього зовнішнього впливу формується не мо­тивація клієнта, а здійснюється вплив на мотива­ційний процес: «формується той будівельний мате­ріал, який в подальшому буде використовуватися для мотивації тієї чи іншої дії або вчинку». Зовніш­ній вплив формує такі особистісні новоутворення, як інтереси і схильності особистості, мораль­ні принципи, внутрішні установки і самооцінку, що, у свою чергу, формує внутрішню мотивацію.

ВАЖЛИВО

Зовнішня мотивація передбачає зміну поведінки клієнта як результат стороннього впливу, проте вона не гарантує закріплення поведінки, сприйняття їїякжиттєво необхід­ної моделі. Водночас зовнішній вплив спри­яє формуванню внутрішніх мотивів клієн­та, може бути початковим поштовхом про­цесу зміни поведінки.

Основними формами організації мотивуваль­ного процесу мають бути:

o              порада у вигляді представленої' на розгляд клієнту пропозиції щодо вирішення проблеми;

o              переконання, що базується на роз'ясненні сут­ності явищ ,та процесів, причинно-наслідкових зв'язків, аргументації тощо;

o              наслідування якимось взірцям;

o              прагнення досягти привабливого для суб'єкта результату, який вже отримали інші за подібних обставин (прикладом може бути навчання за прин­ципом «рівний — рівному»).

Такою мотивувальною формою, що потребує особливого ставлення, може бути прохання. Важ­ливо, щоб воно було сформульоване ясно, зваже­но, чемно та супроводжувалося повагою до права клієнта відмовитися.

УВАГА!

Неприпустимими формами організа­ції мотивувального процесу є маніпуляція та директивні методи (наказ, примушування, санкції).

' Методики мотиваційної психотерапії, спрямо­вані на формування у клієнта внутрішньої моти­вації, передбачають дотримання низки положень:

•   мотивація до змін має виходити від самої особистості, а не ззовні;

•   агресивне переконання є неефективним у процесі розв'язання сумнівів і протиріч, що вини­кають в особи з проблемною поведінкою;

•   особа має усвідомлювати наявність протиріч у своєму ставленні до проблеми — «мені б хотіло­ся... проте, з іншого боку...»;      -

•   людина з проблемною поведінкою може потребувати конкретних порад щодо вирішення протиріч;

•   стиль спілкування має бути спокійним і дип­ломатичним;

•   готовність до змін не виникає сама собою, а є результатом особистісних переживань;

«партнерські відносини можуть допомогти людині досягти бажаних змін.

Працюючи із сім'ями, що опинилися в складних життєвих обставинах, налаштовуючи їх на спів­працю та мотивуючи їх до змін, мають враховува­тися такі підходи:

•   Лише у випадку задоволення найнижчих потреб можна переходити до найвищих потреб. У межах цього підходу варто пригадати піраміду Маслоу. Плануючи роботу із сім'ями, соціальний працівник чи соціальний педагог повинен враховувати їхні потреби. Якщо не задоволені найнижчі, фізіологічні потреби (в їжі, воді, відпочинку, захисті тощо), то робота над формуванням і задоволенням найвищих потреб, самовираження (у реалізації потенційних можливостей, в особистісному зрос­танні) буде неефективною інерезультативною.

•   Працюючи із запитом  сім’ї, спеціаліст має пе­редусім працювати з тією проблемою/питанням, із яким звернулася сім'я.

•   Відносини із сім'єю: позитивний результат роботи у вирішенні і подоланні складних життє­вих обставин можливий лише тоді, коли будуть налагоджені доброзичливі та довірливі відносини між сім'єю і спеціалістом, який з нею працює.

•   Пошук сильних сторін і ресурсів сім'ї: кожна сім'я, незалежно від її рівня. має свої сильні сторо­ни, потрібно їх знайти і використовувати у роботі.

Це дасть змогу залучити членів родини до актив­ної взаємодії.

•          Довіра та повага соціального працівника до членів сім’ї дає змогу сім’ї змінюватися на краще

•          Формування самооцінки окремих членів сім'ї.

У роботі із сім'ями, що опинилися у складних життєвих обставинах, слід пам'ятати, що кожна людина прагне до змін, зокрема і сім'я, але вона повинна бачити чіткі цілі, кроки у змінах.

ВАРТО ПАМ'ЯТАТИ                      

Процес змін — це тривалий процес, що потребує значних зусиль як соціального працівника чи соціального педагога, так і сім'ї. Досягнення результатів можливе  лише через певний період, а не відразу.  

Існують певні стадії, які проходить л юдина, сім'я, їх потрібно враховувати в роботі для досягнення результатів.

Мотивація членів сім'ї до зміни життєвих об­ставин починається під час першого візиту, коли соціальний працівник повинен продемонструва­ти перспективу розвитку подій, якщо сім'я згодна на зміни. У цьому випадку необхідно визначити і труднощі, які супроводжують такі зміни, проте спеціаліст повинен продемонструвати власну за­цікавленість і готовність до співпраці із сім'єю.

Одним із важливих елементів мотивування сім'ї до змін є вміння соціального працівника пере­орієнтовувати її з проблемного поля у поле задово­лення потреб сім’ї задля виявлення найкращих ін­тересів дитини. Сім'’ї інколи займають споживаць­ку, пасивну позицію, розраховуючи на те, що хтось повинен вирішити всі їхні проблеми: домовитися про виділення матеріальної допомоги від райдержадміністрації, оформити для сім'ї соціальні виплати, влаштувати на роботу або навчання тощо.

Мета роботи соціального працівника полягає в тому, щоб<надати відповідну допомогу сім'ї у по­доланні труднощів. Але сім'я повинна займати ак­тивну позицію і брати на себе певну відповідаль­ність за вирішення тих чи інших питань.

Використані джерела

1.  Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. — СПб.: Питер, 2002. — С. 89.   ,

2.КривоконьН. І. Поняття наснаження в аспекті пси­хології соціальної роботи // Проблеми загальної'та пе­дагогічної психології: зб. наук. пр. Ін-ту психології імені Г. С. Костюка НАПН України. — К., гоп. - Т. ХШ, ч. з. — С.196.