Мотивація сімей до змін
Марина
СОЛЯНИК. фахівець із соціальної роботи «КОВ „БФ „СОС Дитяче Містечко""»,
викладач - кафедри соціальної педагогіки Національного педагогічного університету
імені М. П. Драгоманова
Питання
мотивації є одним із актуальних у соціально-педагогічній роботі із залучення
клієнта до взаємодії та до зміни життєвих обставин. Змін у ставленні клієнта до
життєвих обставин, у поведінці неможливо досягти без особистішої мотивакІп*,
внутрішнього переконання людини про їх необхідність у власному житті.
Мотиви
і механізми формування мотивацій переважають у психології як науці та практичний
діяльності. Проте соціальна практика, що базується на зацікавленості і
активності клієнта, має використовувати мотиваційні механізми.
Мотивація
—
це спонукання до дії, процес, що керує поведінкою людини, визначає її спрямованість,
організованість, активність і стійкість, здатність людини задовольняти свої потреби.
Отже,
мотив
—
це те, досягнення чого є сенсом життя.
Види мотивів:
• внутрішні — виникають всередині самої людини,
бажання;
• зовнішні — обумовлені зовнішніми складовими,
необхідність, потреба, проплата чого-небудь тощо; -
• позитивні — заснована позитивних підкріпленнях;
• негативні — це чинники, що підштовхують
людину до помилок;
• стійкі мотиви — засновані на потребах людини
і не потребують додаткового підкріплення;
• нестійкі
мотиви— потребують постійного зовнішнього підкріплення.
Розрізняють
внутрішню
та зовнішню мотивацію. Внутрішня мотивація найбільш
ефективна у досягненні змін. Зовнішня мотиввц/я
може перерости у внутрішню, якщо витримуються певні принципи і використовуються
стимулювальні методики.
Зовнішня мотивація передбачає сторонній (зовнішній)
вплив на клієнта/сім'ю з метою зміни його життєвих установок та поведінки. Така
форма мотиваційних впливів зазвичай застосовується у практиці соціальної
роботи і спрямована на формування внутрішнього переконання клієнта в необхідності
змін.
Проте
в такій діяльності потрібно враховувати думку психологів, які вважають, що за
умов безпосереднього зовнішнього впливу формується не мотивація клієнта, а здійснюється
вплив на мотиваційний процес: «формується той будівельний матеріал, який в
подальшому буде використовуватися для мотивації тієї чи іншої дії або вчинку».
Зовнішній вплив формує такі особистісні новоутворення, як інтереси і
схильності особистості, моральні принципи, внутрішні установки і самооцінку,
що, у свою чергу, формує внутрішню мотивацію.
ВАЖЛИВО
Зовнішня
мотивація передбачає зміну поведінки клієнта як результат стороннього впливу,
проте вона не гарантує закріплення поведінки, сприйняття їїякжиттєво необхідної
моделі. Водночас зовнішній вплив сприяє формуванню внутрішніх мотивів клієнта,
може бути початковим поштовхом процесу зміни поведінки.
Основними формами організації мотивувального процесу мають
бути:
o
порада у
вигляді представленої' на розгляд клієнту пропозиції щодо вирішення проблеми;
o
переконання, що
базується на роз'ясненні сутності явищ ,та процесів, причинно-наслідкових
зв'язків, аргументації тощо;
o
наслідування якимось взірцям;
o
прагнення досягти привабливого для суб'єкта
результату, який вже отримали інші за подібних обставин (прикладом може бути
навчання за принципом «рівний — рівному»).
Такою
мотивувальною формою, що потребує особливого ставлення, може бути прохання. Важливо, щоб воно було
сформульоване ясно, зважено, чемно та супроводжувалося повагою до права
клієнта відмовитися.
УВАГА!
Неприпустимими
формами організації мотивувального процесу є маніпуляція та директивні методи
(наказ, примушування, санкції).
' Методики мотиваційної психотерапії, спрямовані на
формування у клієнта внутрішньої мотивації, передбачають дотримання низки
положень:
• мотивація до змін має виходити
від самої особистості, а не ззовні;
• агресивне переконання є
неефективним у процесі розв'язання сумнівів і протиріч, що виникають в особи з
проблемною поведінкою;
• особа має усвідомлювати наявність
протиріч у своєму ставленні до проблеми — «мені б хотілося... проте, з іншого боку...»; -
• людина з проблемною поведінкою
може потребувати конкретних порад щодо вирішення протиріч;
• стиль спілкування має бути спокійним
і дипломатичним;
• готовність до змін не виникає
сама собою, а є результатом особистісних переживань;
«партнерські
відносини можуть допомогти людині досягти бажаних змін.
Працюючи
із сім'ями, що опинилися в складних життєвих обставинах, налаштовуючи їх на
співпрацю та мотивуючи їх до змін, мають враховуватися такі підходи:
• Лише у випадку задоволення
найнижчих потреб можна переходити до найвищих потреб. У межах цього підходу
варто пригадати піраміду Маслоу. Плануючи роботу із сім'ями, соціальний працівник чи
соціальний педагог повинен враховувати їхні потреби. Якщо не задоволені
найнижчі, фізіологічні потреби (в їжі, воді, відпочинку, захисті тощо), то
робота над формуванням і задоволенням найвищих потреб, самовираження (у
реалізації потенційних можливостей, в особистісному зростанні) буде
неефективною інерезультативною.
• Працюючи із запитом сім’ї, спеціаліст має передусім працювати з тією
проблемою/питанням, із яким звернулася сім'я.
• Відносини із сім'єю: позитивний
результат роботи у вирішенні і подоланні складних життєвих обставин можливий
лише тоді, коли будуть налагоджені доброзичливі та довірливі відносини між
сім'єю і спеціалістом, який з нею працює.
• Пошук сильних сторін і ресурсів
сім'ї: кожна сім'я, незалежно від її рівня. має свої сильні сторони,
потрібно їх знайти і використовувати у роботі.
Це
дасть змогу залучити членів родини до активної взаємодії.
• Довіра
та повага соціального працівника до членів сім’ї дає змогу сім’ї змінюватися на
краще
• Формування самооцінки окремих членів
сім'ї.
У
роботі із сім'ями, що опинилися у складних життєвих обставинах, слід пам'ятати,
що кожна людина прагне до змін, зокрема і сім'я, але вона повинна бачити чіткі
цілі, кроки у змінах.
ВАРТО
ПАМ'ЯТАТИ
Процес
змін — це тривалий процес, що потребує значних зусиль як соціального працівника
чи соціального педагога, так і сім'ї. Досягнення результатів можливе лише через певний
період, а не відразу.
Існують певні стадії, які проходить л юдина, сім'я, їх
потрібно враховувати в роботі для досягнення результатів.
Мотивація
членів сім'ї до зміни життєвих обставин починається під час першого візиту,
коли соціальний працівник повинен продемонструвати перспективу розвитку подій,
якщо сім'я згодна на зміни. У цьому випадку необхідно визначити і труднощі, які
супроводжують такі зміни, проте спеціаліст повинен продемонструвати власну зацікавленість
і готовність до співпраці із сім'єю.
Одним
із важливих елементів мотивування сім'ї до змін є вміння соціального працівника переорієнтовувати її з
проблемного поля у поле задоволення потреб сім’ї задля виявлення найкращих інтересів
дитини. Сім'’ї інколи займають споживацьку,
пасивну позицію, розраховуючи на те, що хтось повинен вирішити всі їхні
проблеми: домовитися про виділення матеріальної допомоги
від райдержадміністрації, оформити для сім'ї соціальні виплати, влаштувати на
роботу або навчання тощо.
Мета
роботи соціального працівника полягає в тому, щоб<надати відповідну допомогу сім'ї у
подоланні труднощів. Але сім'я повинна займати активну позицію і брати на себе
певну відповідальність за вирішення тих чи інших питань.
Використані джерела
1. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. — СПб.: Питер, 2002. — С.
89. ,
2.КривоконьН. І. Поняття наснаження в аспекті психології соціальної роботи // Проблеми
загальної'та педагогічної психології: зб. наук. пр. Ін-ту психології імені Г. С.
Костюка НАПН України. — К., гоп. - Т. ХШ, ч. з. — С.196.